Першою згадкою про школу є факт будівництва нової школи в 1836 році.

Це була двокласова школа.
В 1930-х роках утворили школу з шістьма класами навчання.
Вчителями в період Польщі (1921-1939 pp.) були: Душек, Пашкевич,
Домередзький, Гнида з дружиною, Шидловська, Багай Микола з дружиною.
До червня 1945 року в селі Підгайчики жили поляки, яких 1-3 червня 1945
року було переселено на територію теперішньої Польщі, а з прадавніх
українських земель (тепер територія Польщі) було переселено в Підгайчики
українців.
15 липня 1945 року директором Підгайчицької школи було призначено
Доду Михайла Юрійовича
У 1945 році у школі навчалось 137 школярів. У 1946-1947 навчальному році
кількість учнів збільшується до 168
У 1951 році директором Підгайчицької НСШ призначений Воробйов
Дмитро Федорович.
З серпня 1952 року у школу приходить новий директор - Денисюк Феодосій
Дем'янович.
У 1958-1960 роках до школи добудовано чотири класи.
В далекому 1970 році на посаду директора Підгайчицької
восьмирічної школи призначений Мелимука Іван Миколайович, який
попрацював у даній школі 24 роки.
У 1994 році директором школи призначено Родь Марію Петрівну,
випускницю даної школи. Молодий директор активно сприяє зміцненню
матеріально-технічної бази школи, створенню належних умов для
навчально-виховного процесу.
До 10-ї річниці незалежності України було проведено Акцію “Збори
10 добрих справ”
В рамках цієї Акції відновлено зовнішній вигляд школи і їдальні,
проведено капітальні ремонти класних кімнат і коридорів.
2003-2004 навчальні роки ознаменувались тим, що було збудовано
паливну систему і у школі та їдальні запалав голубий вогник.
2012-2013 навчальні роки запам’ятаються, перекриттям даху школи,
капітальним ремонтом школи із заміною старих вікон на
металопластикові, та дверей.
Школа завжди іде в ногу з часом. Вчителі розуміють, що сьогоднішні
їхні вихованці - це майбутнє, надія нашої держави. А їй потрібна
національно свідома, високо патріотична молодь.
...Старенька, але добре доглянута Підгайчицька школа. З її крила
вилетіло не одне покоління школярів. Жителі розуміють, що їхнє село
існуватиме доти, доки буде у ньому школа. її зберегли для нас діди і
батьки. Ми збережемо школу для наших дітей та онуків.